Станіслав Іщенко

Йосип Іщенко мав невелике господарство біля селища Вереси, Житомирської області, де він мешкав зі своєю другою дружиною та сімома дітьми.

Якось уночі його син Станіслав зустрів сім’ю їхніх довоєнних друзів-євреїв: Фаїну Шунду з батьками і трьома маленькими дітьми – усі вони втекли від німців з Житомира. Найменшій доньці, Марії, було всього три місяці. Він забрав їх до дому.  Родина переховувала їх, не зважаючи на загрозу розстрілу.

Через деякий час до Йосипа Іщенка за допомогою звернулася ще одна зовсім незнайома єврейська родина: Марк Фрідман з батьками. У сараї на подвір’ї родини Іщенко вони мешкали кілька тижнів, перш ніж Йосип знайшов їм прихисток у віддаленому селі серед лісу, де вони прожили до кінця окупації.

На подвір’ї родини Іщенко постійно перебувало 10-12 євреїв, і кількість біженців постійно зростала. Йосипу довелося організувати два додаткових укриття в садибах родичів, де також ховалося по 7–8 осіб. Біженців забезпечували харчами і медикаментами, потім когось переселяли до надійних людей у сусідні села, частину людей під іншими іменами влаштовували на роботу у колгосп. Коли біженців ставало аж занадто багато, 14-річний Станіслав допомагав їм дістатися до місцевих партизанів, або до Черняхівської траси, якою вони йшли у білоруські ліси.

Окупаційна влада щось підозрювала. Одного разу Йосипа виклали на допит, а Станіслава жорстоко побили поліцейські. Щоб не наражати на ще більшу небезпеку свою велику родину, Йосип пішов до партизан і загинув у бою у 1942 році.

Загалом родина Іщенко та їх родичі врятували 312 людей. Це є абсолютним рекордом України.

6 ЛЮТОГО 2002 РОКУ ЯД ВАШЕМ ВИЗНАВ ЙОСИПА ІЩЕНКО ТА ЙОГО СИНА СТАНІСЛАВА ІЩЕНКО ПРАВЕДНИКАМИ НАРОДІВ СВІТУ.