Олена Омельченко
На початку літа 1941 року молоде подружжя Костянтин та Ольга Омельченко з дворічною дочкою Оленою в’їхали до тільки-но збудованого дому в одному з нових районів Києва. Навкруги знаходилися будинки в різній стадії будівництва, більшість з яких ще не були заселені.
Наприкінці вересня, за два тижні після вступу в місто німців, Ольга помітила світло у вікні вагончика будівельників, поряд з їх домом, а за деякий час побачила і його мешканців: жінку з двома маленькими дітьми та бабусю.
Одного дня нова сусідка постукала до Омельченків і, представившись Ганною, попросила дати їй трохи молока для дітей. Ольга не лише налила їй глечик молока, але й загорнула у вузлик хліба та картоплі. Розчулена Ганна розплакалась та розповіла свою історію.
Жінку звали Етель Опенгейм. 29 вересня її родина, як і інші євреї Києва, попрямувала на збірний пункт на розі вулиць Мельникова й Дегтярівської. Коли вони дійшли майже до місця, Етель зрозуміла, що їх ведуть на смерть, та, взявши на руки молодших дітей, Сашу й Маню, почала вибиратися з натовпу. Їй та її матері Симі вдалося непомітно прослизнути в якийсь провулок, і тільки там вони виявили, що з ними немає старшого сина Етель – Мирона. До ночі вони чекали його, ховаючись неподалік від власного дому, а коли втратили надію на його повернення, відправились шукати притулок там, де їх ніхто не знав.
В них були тільки документи, що підтверджували їх єврейство, та не було ніяких засобів до існування. Потрапивши до району новобудов, Опенгейми зайняли пустий будівельний вагончик, в якому переховувались, допоки голод не примусив їх вийти на пошуки їжі.
Ольга стала для цих людей справжнім ангелом-рятівником. Вона й Костянтин піклувались про родину Етель: принесли їм саморобні меблі, пічку-буржуйку, ковдри, кухонні речі. Приготувавши їжу, Ольга завжди відносила половину своїм сусідам-євреям. Пройшов час, і Етель почала приходити до тями після трагедії, яку пережила, та все більше й більше вона сама дбала про своїх домочадців. На початку 1942 року їй вдалося здобути фальшиві документи, що дозволило жити легально. Етель батрачила в селянських господарствах, отримуючи продуктами плату за свою працю.
Подружжя Омельченків продовжували опікуватися ними. Якось Костянтину довелось заплатити за мовчання місцевому поліцаю, який помітив, що чотирирічний Саша пройшов обряд обрізання. Завдяки їхній постійній підтримці четверо євреїв дочекались втечі нацистів 6 листопада 1943.
3 ЛИПНЯ 2000 РОКУ ЯД ВАШЕМ ВИЗНАВ КОСТЯНТИНА Й ОЛЬГУ ОМЕЛЬЧЕНКО ПРАВЕДНИКАМИ НАРОДІВ СВІТУ.
15 ТРАВНЯ 2007 РОКУ ЄВРЕЙСЬКА РАДА УКРАЇНИ ВИЗНАЛА ОЛЕНУ ОМЕЛЬЧЕНКО ДОНЬКОЮ ПРАВЕДНИКІВ НАРОДІВ СВІТУ.