Катерина Шеремета (Ільницька)

На початок війни в родині  Петра Ільницького, що мешкала  у селищі Розточки Івано-Франківської області, було п’ятеро дітей – чотири сини та донька. Старшому сину було 20 років, 10-річна Катерина була наймолодшою. Петро був дуже віруючою людиною, вів власне господарство, мати родини померла в 1938 році, тому він виховував дітей без сторонньої допомоги.

Одного дня 1942 року до Ільницьких звернулась родина Кеслерів. Разом з іншими євреями вони потрапили до сусіднього містечка Болехів, де був табір примусової праці. Їм вдалося втекти до рідного села, але знайти притулок не вдавалось, всі побоювались. Кеслери були вимушені переховуватись у місцевому лісі, побудувавши землянку. Кеслер вблагав Петра, щоб його родина приносила їжу до їх схованки, в той час як у Петра в хаті вже переховувались четверо євреїв. Петро, його сини та маленька Катя збирали продукти на декілька днів та відносили до лісу. Ходили туди начебто за грибами або хмизом, щоб не привертати уваги.

Навесні 1943 року Ільницький був вже не в змозі піклуватися про інших. Кеслери попросили Петра поїхати до Болехова та знайти там тих, хто може допомогти їм прогодуватись. Таким чином в лісовій схованці опинились Еда Лев з донькою Дізею. Петро був вимушений шукати гроші для їх існування: він звернувся до Мойсея Грюншлага, в минулому торговця лісом. Петро вивіз його вночі, з двома синами 17-ти річним Яковом та 13-ти річним Абрамом, на дні возу, з Болехова до своєї хати, де вони ховались два тижні, потім вони пішли до лісу.

Взимку 1943 року, в землянці оселились ще четверо євреїв, про яких піклувався Петро. Згодом у сховищі під піклуванням Ільницьких опинилось 16 втікачів. Було дуже важко забезпечити таку кількість людей їжею, щоб не викликати підозри. Ільницькій з дітьми кожного дня вирушав до сусідніх сіл по продукти, потім відносили їх до лісу. Грошей, що були в Грюншлагів не вистачало, Петро ділився з утікачами мізерним раціоном власної родини. Попри всі зусилля вісім мешканців землянки померли від голоду та хвороб. Ті що вижили, залишили притулок лише в 1944 році. Після війни більшість з них покинули Україну.

У 1946 році Ільницького з дітьми було вислано до Казахстану за вигаданим обвинуваченням у «буржуазному націоналізмі». Зв’язок з врятованими євреями було втрачено. Тільки після смерті Петра Ільницького, родина налагодила листування з деякими з них.

14 ГРУДНЯ 1994 РОКУ ЯД ВАШЕМ ВИЗНАВ ПЕТРА ІЛЬНИЦЬКОГО ТА ЙОГО ДІТЕЙ – ВАСИЛЯ, СТЕПАНА, КАРОЛЯ, МИХАЙЛА ТА КАТЕРИНУ (ШЕРЕМЕТУ) ПРАВЕДНИКАМИ НАРОДІВ СВІТУ.