Красницька Людмила

У родині Красницьких було п’ятеро дітей: троє дівчат (Тамара (1929-2008 р.р.), Генрієтта (1934 р.н.) та Людмила (1937 р.н.) та два хлопця (Володимир (1941-2004 р.р.) та Георгій (1943 – 2015р.р.)). Родина мешкала у селищі Бабин, Рівненської області. Селище було відоме на всю країну завдяки важливим стратегічним об’єктам – цукровому заводу та залізничній станції. Батько родини Федір працював керівником залізничної станції, а мати Тетяна на заготівельному пункті приймала молоко, яке чоловіки з єврейської родини Звац відвозили до міста Іллінці, Вінниччина, що майже в 350 кілометрів від Бабина. Коли селище зайняли нацисти та розмістили оголошення, що усі євреї повинні зареєструватися, родина Звац відразу, як дізнались про це, покинула оселю та шукала сховище в селищі Бабин, але їх ніхто не пускав до себе, тому що побоювались розстрілу або повішення.  Врешті вони звернулися до Красницьких, які сховали їх у підвалі залізничної станції, де вони й переховувались з осені сорок першого до втечі нацистів з селища Бабин. Тетяна Красницька кожного дня готувала їжу на всіх, дівчата допомагали, адже загалом треба було годувати 13 осіб.

Завдяки Красницьким вижила уся родина Звац, яка незабаром повернулася до мирного життя.

14 ЧЕРВНЯ 2007 РОКУ ЄВРЕЙСЬКА РАДА УКРАЇНИ ВИЗНАЛА ФЕДІРА ТА ТЕТЯНУ КРАСНИЦЬКИХ ТА ЇХ ДОНЬКУ ГЕНРІЄТТІУ ПРАВЕДНИКАМИ УКРАЇНИ, А ЇХ ДІТЕЙ – ТАМАРУ, ЛЮДМИЛУ, ВОЛОДИМИРА ТА ГЕОРГІЯ – ДІТЬМИ ПРАВЕДНИКІВ УКРАЇНИ»