Ольга Сикоренко (Якубенко)

Перед початком війни родина Якубенко мешкала у Києві на вулиці Дмитрівській. В родині було шестеро дітей. З малих років батьки привчали Ольгу до праці. Вона не тільки ходила до школи, але й після занять допомагала по господарству. Коли почалася війна, Ользі було п’ятнадцять років. Четверо братів пішли на фронт захищати Батьківщину, Ольга залишилася в Києві. Під час окупації її двічі намагалися відправити на роботу до фашистської Німеччини та обидва рази їй вдавалося втекти та повернутися додому. У Києві вона примусово працювала на птахофабриці. Одного разу, вона та дві її подружки не прийшли на роботу, наступного дня фашисти наказали відшмагати дівчат, але дорослі працівники вступилися за дітей.

Коли почалось масове знищення євреїв у Бабиному Яру, людей зганяли з усіх куточків столиці. Колони йшли вулицями Києва. Не винятком була і вулиця Дмитрівська. Натовп проходив й повз будинок, в якому мешкали Якубенко. Одна єврейська жінка штовхнула свою маленьку доньку в бік Ольги, яка чудово розуміла, що чекало на дитину та всіх тих, хто рушив до Бабиного Яру. Ольга знала, що наражає на небезпеку всю свою родину, але, не вагаючись, миттєво схопила малечу та забрала її до дому. Так в родині з’явилась ще одна дитина – Світлана. Дівчинці було близько двох років і батьки Ольги піклувались про неї, як про власну. Світлана залишилась жити з ними, а згодом брат Ольги, Андрій, удочерив її.

Сьогодні Світлана мешкає у Германії, але постійно підтримує зв’язок зі своїми рідними.

23 ЛЮТОГО 1999 РОКУ ЄВРЕЙСЬКА РАДА УКРАЇНИ ВИЗНАЛА ОЛЬГУ СИКОРЕНКО  ПРАВЕДНИКОМ БАБИНОГО ЯРУ.