Софія Ярова (Бойко)
Єфросинія Бойко мешкала з донькою Софією та сином Сашком у центрі Києва. Неподалік від них мешкала Соня Пікман з двома дочками Нелею та Вірою, 4 та 5 років, а її чоловік-українець Іван був на фронті. Соня мала типову єврейську зовнішність, а дівчатка – слов’янську. 29 вересня 1941 року Соня з дітьми не виконала наказ, не повіривши обіцянкам німців, та залишилась вдома. Так вони жили до січня 1942 року, коли одна з молодих управдомш, наказала Соні одягнутися, вдягнути дівчаток, і повела в комендатуру та сказала німцю: “Пан, юде!”. Він подивився на Соню, потім на дівчат й вдарив управдомшу. А Соні сказав: “A ти, матка, век до дому”.
Соня побігла до сусідки Галі, дружини Петра Бойка, дядька Софії, за порадою. Розуміючи небезпеку, вони пішли до мудрої Єфросинії, яка одразу знайшла рішення. Вона наказала Соні та Галі йти з нею до комендатури та свідчити, що вони разом виховувались у дитбудинку (Галя була сиротою), де Соню вважали українкою. Софія мала залишатися вдома з дівчатками Соні; її молодший брат Сашко – слідкувати біля комендатури, щоб встигнути попередити Софію у разі небезпеки. План спрацював: комендант повірив жінкам, а місцевий поліцай, який чудово знав Соню, промовчав. Так Соня й діти отримали українські документи, пережили окупацію, майже не виходячи з дому, та дочекалися батька Івана, завдяки підтримці родини Бойко та сусідів.
Іншими найближчими сусідами була єврейська родина Ліпницьких, що складалась з чотирьох осіб. Як тільки німці вторглись в СРСР у 1941 році, голова родини пішов на фронт й загинув. Його дружина Тетяна з дітьми, дванадцятирічною Марою та чотирирічним Аркадієм, вирішила евакуюватися на схід, але не встигли й повернулися до Києва. На початку вересня 1942 року Єфросинія дізналася від знайомої, що Ліпницькі мешкають у цієї жінки в домі. Єфросинія і Софія пішли відвідати своїх колишніх сусідів та принесли їм їжу.
Тієї ж ночі, попри комендантську годину, Тетяна Ліпницька з дітьми з’явились на порозі дома Бойків. Виявилось, що зять тих знайомих наказав їм вигнати єврейську родину з дому. Ліпницькі сховались у Бойків, а потім Софія відвела їх у Васильків, до дому своєї тітки. Звідти за допомогою дружини дядька Софії Ліпницькі перебрались до села Ксаверівка, де їх прийняли за біженців, їм вдалось знайти роботу, попри відсутність будь-яких документів.
Після вигнання нацистів Ліпницькі повернулись до Києва.
7 вересня 1997 року Яд Вашем визнав Єфросинію Бойко та її дочку Софію Ярову (Бойко) Праведниками народів світу.