Зейнаб Азнакаєва (Сабірова)

Перед початком війни родина Сабірових (мати Фатіма, та її діти Зейнаб, Мергазім та Раїса) мешкала у Києві на вулиці Олегівській, що на Подолі. Одного осіннього дня 1941 року Фатіма разом із Зейнаб та Міргазімом пішли до татарської ділянки Лук’янівського цвинтаря, щоб відвідати могилу батька дітей. Там вони почули постріли, що лунали у Бабиному Яру. Перед цим вони бачили оголошення, в якому було зазначено, що всі євреї повинні прибути на вулицю Дорогожицьку для відправки. Зейнаб навіть встигла попрощатися зі своєю однокласницею Фірою Зільбергберг, яка вважала, що їх відправлять на поселення. Але дійсність виявилась жахливою. Постріли продовжували лунати і вдень, і вночі. Зейнаб здавалося, що їх можна було почути у всіх куточках Подолу.

На одному подвір’ї з Сабіровими мешкала єврейська родина Смоленських. Вони не встигли евакуюватися і залишилися в Києві. Сабірови вирішили допомогти їм урятуватися. Коли проходили німецькі облави на євреїв, Сабірови впевнено відповідали, що у них на подвір’ї євреїв нема. Фатіма та Зейнаб постійно ходили на ринок, щоб обміняти речі на продукти харчування не тільки для себе, а й для своїх сусідів-євреїв. Під покровом ночі вони навідувались до Смоленських з гарячим чаєм та їжею. У Фатіми було хворе серце і Анна Смоленська, за фахом медпрацівник, допомагала сусідці із лікуванням. Міргазім та Раїса були молодшими в родині і їм доручалося чергувати біля хвіртки та слідкувати, коли вулицею йшли фашисти і відповідати, що євреїв в будинку нема.

Так тривало до звільнення Києва від нацистських загарбників. Родину Смоленьских врятували, вони залишилися жити у Києві. Їх син Леонід, коли виріс, став, як і його мати, медпрацівником. Обидві родини ніколи не втрачали зв’язок та залишаються близькими людьми.

6 ВЕРЕСНЯ 1995 РОКУ ЄВРЕЙСЬКА РАДА УКРАЇНИ ВИЗНАЛА ЗЕЙНАБ АЗНАКАЄВУ ТА ЇЇ БРАТА МІРГАЗІМА САБІРОВА ПРАВЕДНИКАМИ БАБИНОГО ЯРУ.